Jaialai - Victor's Belt
«Секрети публічних виступів» від «AIESEC» 17 грудня 2019 року «AIESEC» у Тернополі  вирішив трішки поговорити про «Секрети публічних виступів». Про те чи все вдалося, скільки людей «говорили» і про багато чого іншого нам розповість відповідальний за організацію та реалізацію заходу – Москаленко Андрій.   « AIESEC » організовує дуже багато різноманітних подій, чому саме публічні виступи, чому саме зараз, чому саме у «Центрі науки»? Публічні виступи в даний момент часу – це важлива тема для будь-якої людини. Ми знаємо, що є дуже багато бажаючих навчитись цього вміння і хоча би трішечки відкрити для себе «Секрети публічних виступів». Саме тому, ми вирішили організувати цей захід. Чому саме “Центр Науки”? Це дуже хороша і зручна локація, яка знаходиться у самому-самому центрі міста, та і просто мені дуже подобається це просторе велике приміщення. Скільки людей прийшло, на які вікові категорії орієнтувалися і як запрошували, і кого, виходячи зі статистики відвідування вашого заходу, більше цікавлять « Секрети публічних виступів», хлопців чи дівчат? Було в загальному 40 людей. Ми не орієнтувались на якусь точну аудиторію, оскільки ми робимо захід для людей, які зацікавлені в його тематиці. Стосовно дівчат та хлопців, то цього разу «секрети» зацікавили більше дівчат. Будь-який захід зазвичай передбачає певний сценарій розвитку, чітку покрокову програму, розкажи нашим читачам як все відбувалося, скільки було спікерів і хто вони. Це все виглядало як семінар. Чи була і практична частина? Спікером на заході була Інна Мізюк. Захід відбувався у вигляді майстер-класу, де Інна розповідала про “секрети” публічних виступів і після цього була практична частина. Під час практики, учасники були розподілені по групках з 5-6 людей. У кожній групі був модератор, член нашої організації, який розподіляв між учасниками теми для їхнього імпровізованого виступу, і по завершенню промов їх мінімально оцінював, вказуючи на позитивні моменти та на певні недоліки над якими варто попрацювати. Тематика промов була побудована на основі «Цілей Сталого Розвитку» від ООН. Давай зробимо так, у тебе є три речення, щоб розказати людям які прочитають нашу статтю, чому на наступну подібну подію обов ’ язково потрібно прийти. «AIESEC»організовує події для людей, які прагнуть розвиватись. На кожній події у вас є унікальна можливість почути щось вперше, спробувати себе у чомусь новому, абсолютно безкоштовно. Ми завжди раді бачити нових людей на наших заходах, тому запрошуємо.
Володимир Бірчак: Таким прикладом для мене, мабуть, був дідусь... Всім привіт! Сьогодні я, Друг Каменяр, спілкуватимусь, з Володимиром Бірчаком, тернополянином якому не байдужа українська історія. Наша розмова складатиметься з трьох блоків запитань: «Хто?», «Що?» та «Як? Коли? Чому?». Перший блок матиме вигляд біографічної довідки а далі - традиційне інтерв’ю в форматі – «запитання – відповідь».   Хто? П.І.Б.: Бірчак Володимир Мирославович; Дата народження: 3 серпня 1987 року ; Сімейний стан: Одружений; Освіта: Вища, Тернопільський Національний Педагогічний Університет ім.. В. Гнатюка, історія додатково правознавство; Аспірантура – Міжрегіональна Академія Управління Персоналом,  політичні інститути і процеси; Громадська д-ть: Понад 15-ть років - член Спілки Української Молоді, член молодіжного науково-пошукового товариства «Обереги» ; Трудова д-ть: історик, журналіст, архівіст ;   Що? Ким ти мріяв стати в дитинстві? Колись у 3-му, чи то 5-му класі, мій дідусь подарував моїй матері кілька томів Енциклопедії Українознавства під редакцією Володимира Кубійовича і не знаю чому, але в дитинстві ця книга мене дуже зацікавила, а саме розділ – археологія. Тому в школі я мріяв стати археологом і ця мрія, впринципі, здійснилася. Десь з класу 10-го я захопився міжнародними відносинами, тому хотів стати дипломатом. З того часу я багато готувався, вивчав іноземну мову і хоч в кінцевому результаті на міжнародні відносини поступати я передумав, але в подальшій роботі  все одно мав з цим зв'язок. Тому і цю мрію можна назвати здійсненою. Хто для тебе в юні роки був прикладом для наслідування? Таким прикладом для мене, мабуть, був дідусь по маминій лінії, це було пов’язано з тим, що він часто залишався зі мною поки мама працювала над своєю кандидатською дисертацію, і їй було потрібно відвідувати різні архіви Львова та Івано-Франківська. Дідусь був членом Організації Українських Націоналістів, дуже доброю та світлою людиною, і саме під його впливом, можна сказати, сформувалась моя особистість. Він навчив мене людяності, альтруїзму і привив любов до історії . Яке у тебе, було хобі у дитинстві, і чим захоплюєшся зараз? Я завжди дуже любив збирати гриби, рибалку, мандрівки горами і одне з найтриваліших моїх хобі – філателію (колекціонування марок). Твій улюблений предмет у школі? Я б збрехав, якби сказав, що моїм улюбленим предметом в школі була історія, незважаючи на мою теперішню роботу. Тому якщо бути відвертим то це була англійська мова. З якою успішністю ти закінчив школу? Середня успішність. Ти одна дитина у сім ’ ї, якщо ні то скільки у тебе братів чи сестер? Так. Який твій улюблений колір? Зелений. Чи є у тебе домашній улюбленець, якщо є то який і як його звати? В мене є три кота, двоє з них – Кікі і Пампушка, живуть в Києві і ще одна – Мері живе тут, з моєю матір’ю в Тернополі. При чому історія Мері дуже цікава, колись моя дружина поверталась додому з роботи, і кішка прив’язалась до неї. В кінцевому результаті так і залишилась у нас жити. Потім ми почали її відгодовувати і Мері почала поправлятися. Ми, навіть, подумали: «Ооо, класно!», але виявилось, що вона не просто почала поправлятись, а що вона вагітна. Так у нас з’явились ще четверо котів, трьох ми роздали а от Пампушка і досі з нами.     Як? Коли? Чому? Ти завжди захоплювався історією, чи в певний переломний момент, щось сталося і ти зрозумів що це твоє. І взагалі як так склалося що ти вирішив поступати на історичний факультет, це було твоє рішення, чи може батьки нав ’ язали тобі цю думку? Я вже згадував про свого дідуся, і те, що він багато в чому на мене вплинув, потім я чесно казав, що моїм улюбленим предметом в школі була англійська, а от моє захоплення історією відбулось трішки пізніше. Десь з 10-го класу я почав ходити на такі тернопільські рок-фестивалі як «Рейвах» і «Висадка», оскільки вже тоді був любителем класичного року.  В охороні цих фестивалів стояли  хлопці з організації «Тризуб», як зараз пам’ятаю, вони були в камуфляжах і з червоно-чорними тризубами на шевронах. І в той момент це настільки привернуло мою увагу, ці шеврони і розповіді дідуся про підпілля,  що все якось переродилось в моїй голові і стало своєрідним поштовхом. Десь тоді у 10-му класі, я дуже цим захопився, навіть купив собі червоно-чорний прапор. Деякі друзі говорили, що як і багато моїх захоплень це швидко пройде, але досі не проходить і затягує все більше і більше. Давай продовжимо нашу розмову з того, що особисто мені близьке, і саме завдяки цьому ми власне і познайомилися мабуть. Мова піде про громадські організації та об’єднання. Будучи студентом, ти був членом Молодіжного Науково-Пошукового Товариства «Обереги». Як ти туди потрапив, чим ви займалися, і чи виніс ти звідти якісь позитивні моменти, коротше кажучи, що тобі дало перебування у лавах «Оберегів»?    Ми з друзями, моїми однокурсниками, в свій час відновлювали «Обереги», власне, ми перейняли цю ініціативу від засновників. В мене тоді в університеті викладав Юрій Зіновійович Юрик, він знав про наше середовище яке було на істфаці і при одній з розмов запропонував цим зайнятись. Розповів, що колись вони організували ось таке товариство, та зараз, більшість учасників на різного роду державних посадах, то часу на цю діяльність не вистачає. Тоді ми з друзями вирішили відновити діяльність цього товариства. Одне з того, що нам вдалось зробити і чому я дуже втішений, це проект з ініціативи Сергія Волянюка, відомого історика зараз і в Тернополі, і в Україні. Ми почали збирати спогади учасників українського визвольного руху, тобто маємо досить непоганий архів цих спогадів, як аудіо так відео. Ось такий був один з напрямків нашої роботи. Другий напрямок, хоч якщо дивитись зараз, з перспективи 2019 року, коли ми маємо доступ і до архівів і до ширшого спектру літератури – виглядає дещо юнацькою спробою, але ми таки здійснили цей проект – видали книжку, що називалась «Генеральна старшина УПА». Кожен хто був тоді у товаристві взяв собі по постаті генерала УПА про якого і готував інформацію. І ми видали цю «першу ластівку», що стало ще одним моментом в нашій діяльності. Що я виніс з громадської діяльності? Це була дуже цікава робота, вдалось познайомитись з багатьма цікавими людьми, ми змогли зібрати ось ці спогади, організувати багато важливих просвітницьких заходів, долучались до інформування громадськості і про Голодомор, і про різних визначних постатей української історії. Та крім «Оберегів», я ще й понад 15-ть років є членом Спілки Української Молоді, ця спільнота також багато на мене вплинула, в контексті мого виховання і становлення. Живучи іще в Тернополі, ти займав посаду завідувача у Тернопільському «Історико-меморіальному музеї політичних в’язнів», та і в принципі, якщо глянути і трішки покопатися в твоєму житті, то воно тісно переплітається з боротьбою українців за свою волю та свободу. Чому саме на цій частинці глобальної історії ти зосередився? В один момент, коли я глибше почав займатися історією українського визвольного руху, скажу це без нотки блюзнірства, зрозумів, що сотні тисяч хлопців і дівчат поклали голови за те, щоб була держава Україна. Вони жертвували всім: власними кар’єрами, грошима, розуміючи небезпеку, на яку наражають себе та рідних, вони все дно йшли на цей чин. Це мене завжди захоплювало, і те, що зараз я займаюсь дослідженням українського визвольного руху, це якась така невеличка подяка тим людям, чиї імена мені вдається віднайти в розсекречених архівах КГБ, обставини їхнього життя, обставини їхньої загибелі. Це така собі данина пам’яті тим хлопцям і дівчатам, які 70 років тому боролися за Україну, щоб сьогодні ми сиділи в Тернополі, пили каву і спокійно розмовляли українською мовою, говорячи при цьому про розсекречені матеріали КГБ. Ну про Воллодимира Мирославовича як історика, ми уже трішки поговорили, тому пропоную трішки поспілкувтися про більш інтимні теми. Я знаю що ти одружений. Як ви познайомилися з дружиною, і чи розділяє вона твоє захоплення історією? Познайомились ми з дружиною коли я працював в Музеї політичних в’язнів, тоді співробітником музею ще був Орест Іванович Савка, і крім того він також мав свій аматорський театр «Сузір’я», моя дружина Тетяна була одною з акторок цього театру, отак одного разу ми і познайомились. Зараз, ми уже 5 років, як в шлюбі. Сказати що дружина поділяє моє захоплення історією, то мабуть ні. Та це не заважає нам знаходити спільні точки дотику, тобто необов’язково в подружній парі переконувати один одного в  своїх захопленнях. Ким ти себе бачиш через п’ять років? Можливо в політику підеш, чи може хочеш бути садівником і вирощувати на городі баклажани, бавлячись на подвір ’ ї з власним собакою і дітьми? Цікаве запитання. Я відповім, можливо, дещо просто, але для мне це справді важливо. За 5 років я хотів би себе бачити, врешті, батьком, чоловіком і сином. Це для мене пріоритет номер один – моя сім’я, а те, що я займався і займатимусь історією це 100%, бо як я вже казав мене як затягнуло з 10 класу, так і не відпускає. Що стосується політики, відверто скажу – я себе не бачу в політиці і ніколи не старався туди потрапити. Ну і в кінці нашої захопливої розмови, побажай чогось «історичного» усім хто прочитає наше з тобою інтерв’ю. Хочеться побажати нашим читачам, щоб вони час від часу цікавились історією нашого українського народу, зокрема в 20-му столітті. Тому що ця історія є показовою, історія тих тоталітарних режимів які існували на території України. Вона демонструє, що непокаране зло може повернутись. Тому про історію нашого народу, про знущання, про репресії над нашим народом – потрібно знати, аби це непокаране зло все таки було покаране і щоб воно ніколи не повернулося. І закінчу відомим лозунгом який ми часто використовуємо на наших акція 8-9 травня – «Ніколи знову!».
Гуркіт - Полюбила Веселий мультиплікаційний кліп на пісню "Полюбила" опублікував тернопільський артист Гуркіт. Тернополяни впізнають місцевий колорит і традиції проведення весіль - весільний кортеж, фото на площі, старий загс. Пісня вийшла досить вдала і хітова, в стилі, притаманному митцю.
Jaialai - Victor's Belt Once in the morning leave it alone Twice in the evening takin me home Yeah it's like that Let em know why There in the corner Stoned to the bone Besting an edgelord in a kimono It's like that Let em know why Hit em low Hit em high Tales from an armchair answering prayers That savoir-faire is everywhere Yeah it's like that Let em know why Hit em low Hit em high Hit em high Let em know why 2 in the morning getting back home I've got 10 alarms set Just in case I get lazy It's out of my hands It's like that And it's like that Let em know why Yeah it's like that Let em know why
Іван Кізюк: в «МНК» я уже 15 років Всім привіт! Сьогодні я, Друг Каменяр, спілкуватимусь, з Іваном Кізюком, членом Тернопільського МНК і головою міського осередку однієї з політичних партій. Наша розмова складатиметься з трьох блоків запитань: «Хто?», «Що?» та «Як? Коли? Чому?». Перший блок матиме вигляд біографічної довідки а далі - традиційне інтерв’ю в форматі – «запитання – відповідь». Хто? П.І.Б.: Кізюк Іван Йосипович; Дата народження: 11 вересня 1986 року; Сімейний стан: Одружений; Освіта: Вища, ТНЕУ, Магістр комп’ютерних наук; Громадська д-ть: ТОО ВМГО «МНК»; «Самооборона Майдану Тернопільщини»; «Вільні люди»; Трудова д-ть: Інженер комп’ютерної навчальної лабораторію в ТНЕУ; Голова міського осередку  політичної партії «Українська Галицька Партія»;   Що? Ким ти мріяв стати в дитинстві? У дитинстві у мене не було мрій, основним моїм завданням було гарно вчитися в школі і в результаті я мав вирости хорошою людиною. Хто для тебе в юні роки був прикладом для наслідування? В дитинстві полюбляв дивитися з татом бойовики, тому це: Арнольд Шварцнегр, СільвестрСталоне, Джекі Чан та Чак Норіс. Я і до тепер стараюсь їх наслідувати. Яке у тебе, було хобі у дитинстві, і чим захоплюєшся зараз? У дитинстві у мене було безліч хобі, я захоплювався колекціонуванням різноманітних предметів. У мене була дуже велика колекція коробок від сірників, марок, різної зброї яку виготовляв сам, (рогатки, списи, луки). Проте, основним моїм захопленням було, полювання на різноманітних комах і створення різноманітних колекцій з їх засушених трупиків. Твій улюблений предмет у школі? У школі я вчився на відмінно. Відвідував різноманітні гуртки та брав участь у багатьох олімпіадах. Тому любив усі предмети, особливо біологію. З якою успішністю ти закінчив школу? Як я уже казав, вчився я на відмінно, тому маю золоту медаль. Ти одна дитина у сім’ї, якщо ні то скільки у тебе братів чи сестер? Я не одна дитина у сім’ї, у мене є сестра Іринка. Який твій улюблений колір? Я люблю усі кольори веселки, але найбільше полюбляю зелений. Чи є у тебе домашній улюбленець, якщо є то який і як його звати? Домашнього улюбленця у мене немає, бо я живу у місті. Я вважаю не гуманним тримати тварин у клітці, тварини мають жити на волі. Тому кота, який жив у мене раніше, я успішно депортував у село.     Як? Коли? Чому? Наскільки мені відомо, сам ти родом з села Трибухівці, Бучацького району. Як ти потрапив у Тернопіль, і де вперше зайнявся громадською діяльністю, ще в Бучацькому чи уже в Тернопільському районі? Нажаль до громадської діяльності я долучився уже в Тернополі. На той час у селах не було можливостей для якихось громадських ініціатив. Це вже зараз є «Пласт», «Маріїнська дружина», «Фабрика святого Миколая» та багато чого іншого. Можливо саме тому, поступивши в університет, я майже одразу вступив в лави «МНК». Скільки років ти уже є членом МНК? Що тобі найбільше запам’яталось за даний період? Можливо якась акція, захід, табір? В «МНК» я уже 15 років. За цей час було багато чого цікавого, безліч мандрівок, політичних та громадських акцій, вишкільних таборів і знайомств з людьми з усіх куточків України, а часом і не тільки з України. Але найбільше, мабуть як і для кожного, запам’ятовується перший раз. То був вишкільний табір «Лисоня» на Бережанщині. Це було неймовірно, він запам’ятався мені на все життя, я запам’ятав кожного учасника, і ми до цього часу дружимо з ними. МНК брав активну участь у «Революції Гідності», і в якийсьмомент ти пропав з майдану, як виявилось потім тебе забрали силовики. Розкажи про цей свій «вояж». Це був надзвичайно цікавий випадок у моєму житті, який я ніколи не забуду. Так склалося що за часів майдану я був ройовим у одній із сотень самооборони. В ті буремні дні, багато людей було незаконно викрадено внутрішніми військами з майдану, багато людей зникло безвісти і мене також було захоплено в полон. Але через оперативні дії моїх товаришів, вже через два дні я знову був на свободі. Наразі крім членства у «МНК» ти є керівником Тернопільського міського осередку однієї з політичних партій. Чому і коли, ти вирішив піти у політику і чим відрізняється громадська діяльність від політики? В політику я вирішив податися 6 років тому. Поштовхом до цього стала акція, яку я проводив спільно з МНК , по декомунізації країни. Тоді я зрозумів що депутати різних рівнів мають широкий спектр повноважень, і краще прийняти один толковий закон, ніж проводити просвітницьку роботу серед населення довгі роки. Хоча і один і другий етап безумовно є дуже важливими для нашої держави. Ким ти себе бачиш через п’ять років? Можливо депутатом Верховної Ради? Чи може заведеш крипто ферму і зароблятимеш біткоїни? Ой, важко сказати… Зараз у життя такий швидкий ритм, що не можливо спланувати точно ким ти будеш. Звичайно, я хотів би бути успішною людиною, можливо депутатом міської ради, і вирішувати належним чином проблеми міста. Ну і в кінці нашої приємної балачки побажай чогось нашим читачам. Читачі, щастя вам, здорв’ячка і всього найкращого. І чекайте та читайте нові інтерв’ю від друга Каменяра.    
Головне
Українська душа: виставка Олесі Гудими

Українська душа: виставка Олесі Гудими

Іван Хворостецький – художник свого часу

Іван Хворостецький – художник свого часу

Виставка Михайла Голютяка (м.Золочів)

Виставка Михайла Голютяка (м.Золочів)

Кераміка та живопис Маріанни Вахняк. "ТЕПЛО"

Кераміка та живопис Маріанни Вахняк. "ТЕПЛО"

Блог
Іду душею до Тараса

Іду душею до Тараса

ВЕЛИКИЙ СВЯТКОВИЙ КОНЦЕРТ

ВЕЛИКИЙ СВЯТКОВИЙ КОНЦЕРТ

КОНЦЕРТ ЗАСЛУЖЕНОГО АКАДЕМІЧНОГО БУКОВИНСЬКОГО АНСАМБЛЮ ПІСНІ І ТАНЦЮ імені Андрія Кушніренка (м. Чернівці)

КОНЦЕРТ ЗАСЛУЖЕНОГО АКАДЕМІЧНОГО БУКОВИНСЬКОГО АНСАМБЛЮ ПІСНІ І ТАНЦЮ імені Андрія Кушніренка (м. Чернівці)

КОНЦЕРТ СЕСТЕР ТЕЛЬНЮК «AGNUS DEI»

КОНЦЕРТ СЕСТЕР ТЕЛЬНЮК «AGNUS DEI»

Туризм
Відгомін історії. Замок у Дубно

Відгомін історії. Замок у Дубно

Що цікавого приховує Берестечко?

Що цікавого приховує Берестечко?

Тараканівський форт або Нова Дубенська фортеця

Тараканівський форт або Нова Дубенська фортеця

Галопом по Чернівцях

Галопом по Чернівцях

МГО
Іван Кізюк: в «МНК» я уже 15 років

Іван Кізюк: в «МНК» я уже 15 років

Володимир Бірчак: Таким прикладом для мене, мабуть, був дідусь...

Володимир Бірчак: Таким прикладом для мене, мабуть, був дідусь...

«Секрети публічних виступів» від «AIESEC»

«Секрети публічних виступів» від «AIESEC»

«Stars party» в честь річниці

«Stars party» в честь річниці