Виставка Михайла Голютяка (м.Золочів)
Андрій Назаренко: Хочеться, щоб люди свідомо і розумно надавали благодійну допомогу потребуючим... Всім привіт! Сьогодні я, Друг Каменяр, спілкуватимусь, з Андрієм Назаренком, головою Тернопільського обласного фонду допомоги сиротам «Майбутнє сиріт».  Наша розмова складатиметься з трьох блоків запитань: «Хто?», «Що?» та «Як? Коли? Чому?». Перший блок матиме вигляд біографічної довідки а далі традиційне інтерв’ю в форматі запитання – відповідь.   Хто? П.І.Б.: Назаренко Андрій; Дата народження: 2 жовтня; Сімейний стан: Неодружений; Освіта: Вища, магістр; Трудова д-ть: Благодійність, громадська діяльність, робота з незахищеними дітьми та молоддю;   Що? Ким ти мріяв стати в дитинстві? Я зовсім не пам’ятаю ким хотів стати, бо не мав такої можливості - мріяти. Хто для тебе в юні роки був прикладом для наслідування? Не наслідував нікого, можливо з фільмів хтось і був, але я не пам’ятаю чітко. Яке у тебе, було хобі у дитинстві, і чим захоплюєшся зараз? Хобі у мене не було у школі, але зараз захоплююся вивченням англійської, читаю літературу яка дає можливість мені розвиватися професійно. Твій улюблений предмет у школі? Англійська та хімія. З якою успішністю ти закінчив школу? 4. Який твій улюблений колір? Синій. Чи є у тебе домашній улюбленець, якщо є то який і як його звати? Киця Марта, собаки Лілі та Мек.     Як? Коли? Чому? Почнемо цей блок запитань, з напевно найважчого, для тебе періоду життя - з дитинства. Я не питатиму тебе про весь час перебування в інтернаті, бо тоді наша розмова затягнеться на пару днів, розкажи нашим читачам свій найяскравіший спогад з даного етапу твого життя. Найяскравішими спогадами мого життя, є моменти, коли до нас приїжджали волонтери і з нами проводили час, а також літні табори, а найголовніше, що я отримав шанс поїхати в США в 11 років. Так склалося, що тобі довелося навчатися в школі-інтернаті, як, коли і за яких обставин, наступив той момент, коли ти зрозумів що можеш, хочеш, мусиш, допомогти, таким самим випускникам, яким колись був ти? Цей момент був, коли я вже жив у США зі своїми прийомними батьками. Тоді через 6-8 місяців, я довго думав про майбутнє тих, кому не так пощастило як мені в житті. І поговоривши зі своїми батьками про таку можливість, вони мене в тому підтримали. І так я приїхав в Тернопіль щоб створити фонд допомоги дітям-сиротам, які живуть та виходять з інтернатів. Благодійний фонд «Майбутнє сиріт», чим ви займаєтеся, що конкретно робите, щоб дітям без батьківської опіки жилося хоч трішки краще та легше? Як і чим може вам допомогти простий тернополянин чи тернополянка? Основними нашими заходами у фонді, є навчання практичним навикам вихованців інтернатних закладів, популяризація сімейних форм виховання дітей замість інтернатів, матеріальна підтримка випускників, які опинилися в складних обставинах і не можуть дати собі ради. Ми проводимо екскурсії для дітей з інтернатів, спілкуємося, даємо їм надію що все буде добре у їх житті, і що ми у них є, якщо труднощі будуть у їх житті. Тернополяни можуть допомогти волонтерством та участю в наших програмах, а найголовніше, усвідомити що не цукерками треба допомагати дітям з інтернатів, і не вестися на жалість, тих хто у них просить. Треба розумно надавати благодійну допомогу і свідомо. Про Андрія Назаренка як голову благодійного фонду ми трішки уже поговорили, а тепер поговоримо про тебе як особистість, як про простого амбіційного громадянина. Знаю що ти постійно стараєшся навчатися чомусь новому, ким, де і як бачить себе Андрій Назаренко через 5 років? Зараз вивчаю соціальне підприємництво, і через 5 років, бачу себе успішним соціальним підприємцем, і вже заробляємо на свою діяльність а не тільки просимо допомоги. Наше інтерв’ю поволі підходить до завершення, і тут, я тебе попрошу розказати нашим читачам те , про що ми ще не говорили, але на твою думку обов’язково про це треба розказати. Хочеться, щоб люди свідомо і розумно надавали благодійну допомогу потребуючим, а не так, ось на тобі, і мені тепер плюс в карму. Ну і останнім штрихом нашої бесіди, стане побажання чогось цікавого від тебе, усім хто прочитає нашу статтю. Побажай чогось нашим читачам. Завжди треба використовувати можливості, які даються в Тернополі, в Україні і за кордоном і не знаходити виправдання, що не зможу, я не вартий того… Адже все є досвід, і його треба використовувати, яким би не був результат, і головне вірити в себе.
Микола Костюк: Це амбітна ціль, але я в неї вірю... Всім привіт! Сьогодні я, Друг Каменяр, спілкуватимусь, з Миколою Костюком, котрий є членом та екс-президентом локального комітету громадської організації «AIESEC» у Тернополі. Наша розмова складатиметься з трьох блоків запитань: «Хто?», «Що?» та «Як? Коли? Чому?». Перший блок матиме вигляд біографічної довідки, а далі традиційне інтерв’ю в форматі запитання – відповідь.   Хто? П.І.Б.: Костюк Микола Ігорович; Дата народження: 19 грудня 1997 року; Сімейний стан: не одружений; Освіта: ТНЕУ, ф-ет комп’ютерних інформаційних технологій; Громадська д-ть: Відокремлений підрозділ ВМГО «Айсек в Україні» у місті Тернопіль; Трудова д-ть: ТНВК №15;   Що? Ким ти мріяв стати в дитинстві? Мрії про майбутню професію мінялися дуже часто. Під час навчання в музичній школі мріяв стати піаністом, пізніше провізором, в дев’ятому класі – програмістом. За останні три роки бачення майбутньої професії також часто мінялося, але поки що зупинився на розвитку у сфері медіа та маркетингу. Хто для тебе в юні роки був прикладом для наслідування? Обмірковуючи дитячі роки, розумію, що прикладом для наслідування завжди були батьки, які всього досягали самі. Бабусі з дідусями, мама з татом не були із заможних сімей, але домоглися свого – переїхали в місто, надбали майно, виростили розумних і порядних дітей. Яке у тебе, було хобі у дитинстві, і чим захоплюєшся зараз? У дитинстві займався плаванням, малюванням, музикою. Більшу частину часу приділяв останньому, оскільки вчився у музичній школі, яку закінчив по спеціальності вокалу та фортепіано. В той час я не вважав це своїм хобі, але зараз розумію що без музики мені важко. Коли приходить меланхолія починаю співати, грати і настрій покращується. Твій улюблений предмет у школі? В школі полюбляв інформатику. Пам’ятаю що інколи вчителі просили пояснити однокласникам як працювати з графічними редакторами, офісними інструментами. З якою успішністю ти закінчив школу? Школу закінчив з середнім балом 10. Ти одна дитина у сім ’ ї, якщо ні то скільки у тебе братів чи сестер? У сім’ї нас четверо. Маю молодшого брата. Який твій улюблений колір? Улюблений колір блакитний. Він символізує для мене небо, простір і безмежні можливості. Чи є у тебе домашній улюбленець, якщо є то який і як його звати? Все дитинство мріяв про собаку або кота, але батьки погодилися лише на великий акваріум з кількома рибками.     Як? Коли? Чому? Миколо, коли ти вперше, і за яких обставин долучився до громадського життя у Тернополі? Це був «AIESEC»? Дуже люблю розповідати історію про свій вступ в організацію. Вона мені нагадує, що інколи неуважність може змінити життя. В період вступу в коледж, я мріяв стати програмістом і працювати в компанії Google, в омріяному місті Нью-Йорк. Я розумів що для цього мені потрібна англійська, і взагалі, було цікаво як це – жити в іншій країні, я хотів побувати перед цим за кордоном. Одного зимового дня в 2015 році я познайомився з дівчинкою, яка раніше була в організації, та розповіла, що AIESEC робить міжнародні обміни студентів. Я зацікавився і підписався на оновлення організації, і в один момент побачив новину про відкриту реєстрацію. Оскільки я знав лише той факт що AIESEC робить стажування, то був в шоці, коли мені подзвонили і запросили вступити в організацію. Тієї зими, на початку 2016 року, я отримав підтвердження про прийняття мене AIESEC.    Мені відомо, що приблизно місяць назад, ти склав з себе повноваження президента локального комітету «AIESEC» у Тернополі. Думаю багатьох наших читачів цікавить, от як взяти і стати президентом? Що для цього треба зробити? Гарно вчитися, чи може комусь заплатити?    9 вересня ми обрали Президента Локального Комітету на наступний рік. Він вступає у свої повноваження 1 лютого, а до цього часу я ще буду на позиції діючого Президента. Якщо говорити про те, що потрібно зробити для того, щоб стати Президентом, то тут універсальної формули немає. Кожен кандидат є унікальним і Локальний Комітет сам обирає людину, ідеї, цінності та візія якої збігаються з потребами організації. Потенційний кандидат повинен мати високий рівень англійської, навички побудови та менеджменту команди, зовнішньої та внутрішньої репрезентації, але найголовніше – це розділення цінностей організації та віра в те, що AIESEC може змінити світ на краще, адже це саме те, що потрібно для того щоб організація стабільно розвивалась і продовжувала свою діяльність. На щастя, гроші тут не допоможуть нікому. А зі свого досвіду можу розповісти, що за 2 роки моєї роботи в організації я неймовірно змінився та розвинув безліч особистих та професійних навичок, які допомогли мені здобути посаду Президента Локального Комітету. Будучи членом міжнародної громадської організації, яка займається міжнародними обмінами, ти напевно побував у багатьох країнах, де був, і що найбільше запам’яталося? Так, лише завдяки AIESEC я побував у 3-ох країнах. Кожна з них залишила незабутні емоції на все життя. Першою країною стала Туреччина, яку  я відвідав літом 2016 року, куди я поїхав на своє стажування, щоб навчати школярів англійської мови. Ця країна запам’яталася своєю культурою, традиціями та гостинністю турецького народу. Окрім цього, на стажуванні я познайомився, працював та спілкувався із більш ніж 60-ма людьми із 20-ти країн світу. Перед своїм терміном Президента AIESEC в Тернополі, я побував у Словаччині. В той час відбувалася регіональна конференція для усіх Президентів європейських міст, де діє організація. Було шалено приємно побачити тих людей, які працюють на благо своїх країн і займають таку ж посаду як і я. Останньою на сьогоднішній день була Польща, куди я попав у склад команди, яка займалася відеозйомкою Національної Конференції і підготовкою щоденних відеозвітів протягом 3-ох днів. Ця подорож запам’яталася найбільше, тому що перед поїздкою я мав багато стереотипів про цю країну, які розвіяв протягом свого перебування і спілкування з поляками.       Микола Костюк перестав бути «Президентом», що далі він робитиме? Після закінчення свого терміну планую продовжувати свою діяльність в національному офісі організації та стати національним директором одного із напрямків. Якщо би хто запитав чому мені не завершити свій досвід і не взятися за щось нове, то моя відповідь буде такою: я не покину організацію допоки не побачу, що мені більше намає чого тут навчитися і чого віддати. Щодня я стикаюся із ситуаціями, коли я бачу позитивний вплив на суспільство, який я зробив раніше. Серед таких можу поділитися історією Мурата з Туреччини, який став прикладом того, як організація розвиває лідерство серед молоді. Хлопець приїхав до Тернополя, щоб працювати на проекті в Копичинцях. Його особистою ціллю було зрозуміти чого він хоче досягнути в житті. Моїм завданням на його проекті було супроводжувати його роботу, розвиток та особисту рефлексію. Так, в ході однієї із розмов він зрозумів що хоче відкрити свій стартап в Стамбулі. Моє завдання було виконаним - він визначився з особистими цілями. Нічого неймовірного, правда? Але переломним для мене моментом був день, коли я дізнався, що він втілив свою мрію у життя. Після цього, я не можу перестати думати про те: а що, якщо ми зможемо залучити і розвинути таким чином усю молодь на цій планеті? Хіба це не стане суттєвим вирішенням проблеми реалізації людського потенціалу? Це амбітна ціль, але я в неї вірю і допоки зможу, до тих пір і буду працювати в AIESEC.
Українська душа: виставка Олесі Гудими В Тернопільському обласному художньому музеї 1.06.18р. відкрилась виставка тернопільської мисткині Олесі Гудими "Українська душа".
Клуб настільних ігор "DarkSide" Думаю, що кожен з вас, хоч раз у житті, грав якусь настільну гру. Саме про це, ми сьогодні поспілкуємося, з засновником клубу настільних ігор «DarkSide» - Михайлом Моргуном.   Привіт, Михайле. Перше, що мабуть варто запитати, чому вирішили створити клуб, і чому саме настільні ігри? Історія заснування клубу починається з дуже цікавої історії. Якось я, з друзями і сестрою, волонтерили у Києві, на концерті одного музичного гурту. Концерт затягнувся, метро закрилось, у всіх квитки на завтрашній, точніше вже на той час, нинішній день, і тут я згадав, що колись у аналогічній ситуації, наша знайома повела нас з сестрою, у одне цілодобове анти кафе на «шулявці», і ми пішли туди. У анти-кафе, як ви розумієте, є найрізноманітніші настільні ігри… Хороша дружня компанія + гітара + настільні ігри = любов до всього вище переліченого. Але до клубу було ще далеко… Приїхавши у Тернопіль, наш запал трішки спав, але десь через тиждень мене запросили на день народження до друга, де я знову грав настільні ігри… Після цього ми з сестрою вирішили купити «Уно», потім нам стало мало одної настільної гри, і ми купили «Соботера»… Пізніше у мене був день народження, і вгадайте що мені подарували… чергову «настолку», потім день народження у сестри, і таким чином у нас наразі є близько 20-ти настільних ігор. Згодом, ми почали запрошувати до себе до дому друзів пограти в ігри, та ходити з тими ж іграми до них в гості… Але чесно кажучи у гостях не дуже награєшся, бо господар чи господиня, завжди хочуть чимось пригостити, та й ще було б добре про щось поговорити… Тому виникла ідея почати збиратися на більш-менш постійній основі, та на нейтральній території. Спочатку нас було 5-7, потім 10-12, а тепер майже кожного разу приходить близько 30 людей, часом навіть буває що столів та стільців не вистарчає для всіх) І ось десь в середині лютого, я вирішив надати нашим зібранням більш офіційного статусу, щоб до нас змогли долучатися не лише друзі та знайомі, а і будь хто, хто любить або має бажання навчитися грати настільні ігри.              Чому « DarkSide »? Ми обговорювали різні цікаві варіанти, пропонувалися дуже різноманітні назви, починаючи від імен персонажів з гри «Бенг», закінчуючи різноманітними абревіатурами. Проте, якось так склалося, що в один ігровий день, граючи в «Соботера» та «Бенг», а це командні ігри де є добрі і є злі, ми досить часто за столом вживали фразу: «переходь на темну сторону». Воно відклалося у голові одного з гравців, і наступного дня він запропонував назвати клуб «DarkSide». Я порадився з сестрою і ми вирішили що це чудовий варіант.         Який вік учасників? Кого більше хлопців чи дівчат? І хто частіше перемагає, жіноча інтуїція чи чоловіча логіка? Співвідношення хлопці – дівчата, приблизно 60 на 40. А от в успішності різниці між хлопцями і дівчатами немає, тут стать гравця не має значення)Стосовно віку, то це в основному молодь, школярі старших класів, студенти, люди які уже закінчили навчання але ще не одружені, але є і люди які уже одружені, навіть дітей уже мають, але все одно приходять періодично до нас на ігри, щоб трішки розтрясти свій мозок у дружній веселій атмосфері) Чи може до ігор вашого клубу долучитися кожен бажаючий, якщо так, то як це зробити? На ігри може приходити будь хто, незалежно від статі чи віку, просто варто долучитися до нашої групи у ФБ: https://www.facebook.com/groups/767499003631578/   і слідкувати за новинами, або зателефонувати особисто мені і я розкажу усі деталі. Михайло – 0963504612 .
Pershagen - Det du soker finns inte har Ми виказуємо червоний килим та прем'єрні гравці сьогодні новим синглом. Те, що ви шукаєте, не тут з групою Першаген. Ви раніше не слухали інструментальну музику, щоб врахувати цю можливість? Це музика з великим нервом, що не відпускає вас, поки не звучить останній тональний сигнал. Pershagen, так як вони почали в 2014 році випустив EP і альбом, тепер настав час для нового альбому Tarfala посадки 18 травня Альбом виріс частково через квартиру в Пітео і частково в кімнаті обшарпаної готелі в Лос-Анджелесі, де кілька членів жили разом протягом двох місяців в 2016 році назва альбому, Tarfala, береться з області, розташованої в Kebnekajsefjällen. "Ми вважаємо, що забава інструментальної музики полягає в тому, що у вас є більше місця для створення власної історії чи картини того, про що йде мова про музику. Нам сказали, що ми граємо в талскогсрок, і це притча нам подобається ". Члени групи є Джиммі Нільссон (гітара), Тео штоки (педалі стали і гітара), Андреас Салін (основа) і джерело Йохан (барабани).
Головне
Українська душа: виставка Олесі Гудими

Українська душа: виставка Олесі Гудими

Іван Хворостецький – художник свого часу

Іван Хворостецький – художник свого часу

Виставка Михайла Голютяка (м.Золочів)

Виставка Михайла Голютяка (м.Золочів)

Кераміка та живопис Маріанни Вахняк. "ТЕПЛО"

Кераміка та живопис Маріанни Вахняк. "ТЕПЛО"

Блог
Гуркіт - DJ Валя

Гуркіт - DJ Валя

Володимир Кріса: Мене завжди цікавили різні галузі знань...

Володимир Кріса: Мене завжди цікавили різні галузі знань...

Репертуар лялькового театру лютий-2019

Репертуар лялькового театру лютий-2019

Репертуар лялькового театру на червень 2018р.

Репертуар лялькового театру на червень 2018р.

Туризм
Відгомін історії. Замок у Дубно

Відгомін історії. Замок у Дубно

Що цікавого приховує Берестечко?

Що цікавого приховує Берестечко?

Тараканівський форт або Нова Дубенська фортеця

Тараканівський форт або Нова Дубенська фортеця

Галопом по Чернівцях

Галопом по Чернівцях

МГО
І ще про YouthSpeak Forum

І ще про YouthSpeak Forum

Клуб настільних ігор "DarkSide"

Клуб настільних ігор "DarkSide"

Андрій Назаренко: Хочеться, щоб люди свідомо і розумно надавали благодійну допомогу потребуючим...

Андрій Назаренко: Хочеться, щоб люди свідомо і розумно надавали благодійну допомогу потребуючим...

Микола Костюк: Це амбітна ціль, але я  в неї вірю...

Микола Костюк: Це амбітна ціль, але я в неї вірю...