16 жовтня 2007 року в приміщенні "Просвіти" відбулась презентація компакт диску Олега Романіва "Дорога". Представити автора і виголосити вступне слово мала нагоду член "Просвіти" Віта Біла:

- Для початку кілька поетичних рядочків:

Коли у грудях моїх тривога
То потухає, то горить,
Коли загублена дорога,
А на устах любов тремтить,
Коли уся душа тріпоче,
Мов білий парус на човні,
Тоді рука моя вже хоче
Пером виводити вірші.

Мені здається, що ці рядки служать дуже гарним епіграфом і для цієї презентації, і для праці Олега Романіва загалом. Мені пощастило більше, ніж Вам, так як я вже чула цей диск вчора. І у мене склалось враження, що ця праця - про любов. Любов, перш за все, до нашої історії, до нашої країни. Любов, яка переходила цією дорогою з покоління в покоління, любов, що залишила для нащадків відбитки на тій дорозі, як сліди. Важливо, що дорога, яка повела Олега Романіва в далекі світи, не заросла терням і не забулась ним. Це дорога не тільки до України, це дорога до нашої історії. Тут дуже вдало переплелись різні почуття: зболена історія, що потаврована зрадою, інколи ця історія гірка і болюча, але разом з тим викладена у поетичній, навіть ліричній, формі. А ще б дуже хотілось сказати, що не ради сліз і розпачу й скорботи, не ради прокляття наших ворогів написано це, а задля прослави наших героїв і в ім'я любові. Завершити я б хотіла словами, що надиктував мені Олег Романів: "Цією скромною роботою я хочу вшанувати пам'ять тих, хто проклав дорогу, по якій ми нині йдемо, по якій підуть завтра наші нащадки, ціна якої вражає нашу уяву".

Віта Біла запросила до слова і самого автора диску - Олега Романіва, щоб він більше розповів про свій задум, і, що спонукало його до цієї роботи.

- Коли я їхав з Англії додому, я твердо вирішив, що видам цей альбом, так само, як я був впевнений, що потраплю до Англії, коли їхав туди не маючи документів. Якось до рук мені потрапила книжка Івана Белебехи, з якої я довідався багато фактів нашої історії. Особливо мене вразила постать Івана Виговського. І коли я дізнався, що він похований в Манявському Скиті, я постановив собі, що коли приїду на Україну, то, перш за все, відвідаю це місце. Але для чого я видавав цей альбом? Теми, до яких я звертаюсь, багатьом здаються несучасними, молодь не сприймає їх, той матеріал, який я використав, трохи затертий і нецікавий. Але це ті сторінки історії і ті славні постаті, які заслуговують уваги, над якими потрібно задумуватись, про які можна сперечатись і дискутувати, але аж ніяк не забувати. І я попробував це зробити. Історія - це пам'ять людського суспільства, його свідомості, це засіб для самоочищення і виховання прийдешніх поколінь. Задум полягав у тому, щоб до альбому і до текстів пісень додавався невеличкий історичний коментар щодо тих постатей, яким присвячені ці пісні. Я бажав викликати інтерес тими скупими історичними відомостями. А може хтось, прочитавши ці рядки, захоче глибше пірнути у нашу історію, зацікавиться нею?