На маргінесі активного мистецького життя завжди існували художники „недільного дня”, даровиті „примітиви”, часто невідомі і неприйняті широким загалом. Майстри такого штибу зазвичай працюють під впливом корифеїв національної школи, або на засадах мистецьких традицій, сформованих народом протягом багатьох віків.

У виставковій залі Художнього музею перед нами постали у сповідальній щирості, чекаючи на розуміння і творче співпереживання, диво-твори самобутнього художника із Підгаєць Ярослава Саландяка. В його роботах прослідковується традиція малювання „народної картини” – козака Мамая, яка на Україні побутувала ще з 17 століття. Надзвичайно цікавою ознакою для аналізу творчості художника є його багатоплановість. Вона полягає у сув’язі римованого слова, пластики і кольорової плями. Саме ці виражальні засоби складають тріаду емоційної дії на глядача.

Мистецтво художника випромінює фантастичну, не передбачувану винахідливість у вираженні свого творчого задуму. Твори Ярослава – це філософська концепція, яка розгортається перед глядачем у чотирьохрядній мальованій поезії: ряд „Містечкові історії”, ряд „Світоглядний”, ряд „Колекція дерева” і ряд „Мотлох”. Ряд „Світоглядний” порушує проблему єдності форми і змісту: „Досягнути єдності форми і змісту?! Лише Бог у своєму просторі може ідеально поєднати ці критерії. Власне Він і є втіленням їх єдності. Ми тут, у цьому просторі, пробуємо поєднати, але кон'юнктура смаків, безкінечний ряд нюансів, уподобань, душевних станів та настрою не дозволять цього робити постійно, для усіх...”

Так промовляє художник-філософ із супровідних аркушів до небайдужого глядача. В сюжетно-тематичну картину художника органічно вписується текст, який допомагає розкриттю сюжету. Вустами художника Я.Саландяка говорить поет Анонім. Його слово має зриму плоть кольорової пластики.

Римувальник вірить римі.
Рима – вправний паровозик,
Зміст витягує мов возик
З тупика, що має нині
Римоплет  - метаморфозник.

Художник, поєднуючи слово і пластику, відтворює втрачену гармонію, одухотворяючи все до чого він доторкнеться душею. Поп-арт, зримо думаюче мистецтво сучасності. Твори автора наче відроджують архетипи пластичної мови, оживляють неживі предмети, пробуджуючи їхню магічну силу. Яскрава, життєво-активна народна картина майстра – це твір ерудований, витончений, камерно-споглядальний, завжди соціально орієнтований, інколи грубувато-шумливий, інколи – поетично „тихий”. Роботи Я.Саландяка – це особливий вид споглядальної поезії, де художні композиції ваблять око орнаментикою графічних ліній, особливим розміщенням шрифту і кольорових плям. В роботі „Якби я маску зняв з лиця” використані цитати з поезії Т.Шевченка „На Великдень на соломі...” де фраза „А я в попа обідала, - сирітка сказала” – виокремлено білим кольором, як безневинна сирітська сльоза. Для смислової і композиційної рівноваги художник вплітає цитату поета Сологуба:

Моє серце вжалено радістю.
Груди мої пронизали
Сім мечів щастя.
Як же мені не плакати?

За розмаїтістю і щедрістю деталей, багатством пластичного матеріалу, кольору витвори майстра таять в собі потужну емоційну енергію („Мамай-2000”, „Про слонів”, „Мамай-2004”, „Колекціонійна маята”, „Калиновим мостом ішло...”, „Війна з Дивами”, „З Дива мир”, „Детектор”).

У його творах вибудовується насичений енергією контрастів „контрапункт”, який працює на єдиний гармонійний образ. З рівня фрази такий образ здатний раптово піднятися до високої патетики, або ж навпаки заземлитись, конкретизуватись побутовими асоціаціями.

Живописні картини і різьблення з дерева передбачають три почергово виникаючі етапи сприйняття: здивування, цікавість, замилування. Виникає бажання детально роздивитись – як і з чого це „диво” зроблено. Роботи Я.Саландяка ваблять і відкриттям у них четвертого виміру – глибиною філософської думки. І цей феномен привертає до себе особливу увагу.

Образ „добра” і „зла” витворений через казку, алегоричні образи, через легенду, римоване слово. Художник у ряді „Колекція дерева” і „Містечкові історії” виступає як міфотворець. Елементи язичницької, християнської і атеїстичної міфології, розмаїті атрибути кіча і влучні, гострі, на „льоту” спіймані спостереження сучасного побуту, відверто пекучий шарж, „голубе” ретро, голос вічності і римовані куплети – все легко і природно вписується в систему його міфу. А міф художника є тайною психології творчості. Художник – творець, простак і філософ, щедро пропонує нам причаститися талантом його душі і долучитися до його Правди і його Казки: „Всього не охопиш руками, зором людським, розумом. Всього одно моментно, логічно... Не запитую себе, чи варто це робити, чи варто взагалі запитувати себе про це? Сумнів – це не запитання...., це не проблема вибору – це спосіб життя, лавірування у невідомому просторі суцільної альтернативи. Так чи інакше, а все одно буде „горох з капустою”...Реально маємо „мотлох”, я так думаю...

Складаючи речі одна на другу, не будуй вічного хмародера, або завжди будуй його знову, складаючи ті речі в іншому порядку, і ще раз, вічно вдосконалюючи ту побудову, знаючи, що досконалості не досягнеш ніколи в цьому просторі.

Невдячна праця? Ні! Просто такий спосіб життя. Ну, можливо не простий.” - констатує автор. І з ним неможливо не погодитись.

Науковий співробітник Тернопільського художнього музею Бошко С.М.