У четвер, 1 грудня, у тернопільській науковій бібліотеці відбулася зустріч з молодим поетом, письменником із Шумщини, Сергієм Синюком.

Сергій випускник Державного Інституту Культури, після закінчення якого працював в музеї. В даний час працює завідувачем районної бібліотеки. Разом з дружиною Лесею, яка також бібліотекар за фахом, виховує доньку і сина. Багатогранність таланту митця проявляється вже хоча б у переліку звань та регалій. У свої 30 років він лауреат обласної літературної премії імені Степана Будного, дипломант музичного фестивалю Червона Рута – 2001 як учасник гурту "Майдан Незалежності", член Національної спілки письменників України та член Всеукраїнської спілки краєзнавців. Про рідну Шумщину може говорити годинами, твори його пломеняться любов'ю до рідного краю. Брав участь у багатьох археологічних експедиціях. У 2005 році виходить дві книги краєзнавчого альманаху "Шумщина". В них висвітлено перебіг подій з 1917 по 1991 роки на Шумщині, Сергій є упорядником цього видання. Постійно друкується в районній пресі.

Сергії Синюк спробував своє перо у драматургії. У 2001 році, на сцені Шумського районного будинку культури було поставлено п’єсу "Зупинка в дорозі". Це драматична розповідь про подорож Лесі Українки і Климента Квітки у наш край. Автор виступив у ролі Климента.

Однак популярність Сергій здобув як письменник-детективіст. На фоні засилля російськомовної детективної "попси" його твори сприймаються свіжим подихом весняного вітру. Гострий сюжет, оригінальний розвиток подій і, що важливо, місцевий колорит, роблять його повісті окрасою домашньої бібліотеки будь-якого любителя детективного жанру.

У повісті "Підміна" (2002) розповідається про те, як зникали дівчата в обласному центрі. Для когось це трагедія, для когось – чорна розвага, для інших просто бізнес. Мікророман "Формула для Фюрера" (2005) - про 2 світову війну і вибори в Україні. Який між ними зв’язок? У повісті "Медовий місяць Лариси К" (2005) автор майстерно поєднує минуле з сучасним, розповідаючи про відрядження молодої журналістки у місто Кременець, у якому в 1907 році перебувала молода письменниця Леся Українка у своєї подруги Марії Биховської – Бєляєвої.

Повість "Троянда в січкарні" (2005) - розповідь про взаємини українців і поляків на Волині в роки другої світової війни.

Зараз Сергій Синюк плідно співпрацює з Тернопільським видавництвом "Джура", де і були надруковані його останні твори. Примірники його творів зберігаються у фондах наукової бібліотеки і доступні для ознайомлення для всіх бажаючих.

У своєму виступі Сергій поділився радістю, з приводу дуже вдалого і плідного року. "Дуже гарний урожайний подарунок Божий видався, дві книжечки законних, з ISBN-ами. Дві менш законні, але від того не менш мені дорогі. Погодьтеся, що не так часто бідолашному письменнику з провінції випадає такий урожай. І у зв’язку з цим я радий що нас сьогодні стільки є, що ми тут зібралися" - сказав письменник. Цікаво розповів про свої твори, зачитував уривки з них, декламував вірші.

Автор про своє письменницьке натхнення, про пошуки слова:

        І кожна мить
        І кожна новина
        Прийшовши, в очі зазирає прямо
        Як та старозавітня звірина, приведена по назву до Адама
        ....
        Воно десь є, шукай, але знайди,
        Така проста, така складна робота

Свою промову Сергій присмачував дотепами, гуморесками, жартівливими віршами:

        В білий день, під дощем і сонцем,
        Цьоці в жовтих робочих халатах,
        Вибирали брук квадратовий,
        На одному з завулків міських.
        Оголивши безстидно жовту глину
        Змішану з щебенем крупним
        Вони на ніч отак і лишили
        Не поставивши навіть знак.
        І коли стало темно, темно,
        Беемвуха чисто канкретна
        Певно рік як з баварських заводів,
        З турбо дізельом два і п’ять
        На режимі нога в підлогу
        В ту підступну вскочила пастку
        І розбіглись колеса передні
        Гострий камінь прорізав піддон...
        Зранку в перших променях сонця
        Заблищало розбризкане масло,
        Братан чухав потилицю бриту
        Западлом перейнявшись тяжким
        А я йшов на те все дивився,
        А в душі українська натура, прокидалась,
        Так дуже нефайно,
        Але я так тішився тим.