- Все почалося з гри на гітарах, ми збирались у нашого друга Сергія у 2-х кімнатній квартирі. Сусіди були дуже лояльні і терпіли нас зі співами, криками і т.д. Але в один прекрасний момент ми зрозуміли, що нам трішки бракує місця. Сергію теж це все трохи надокучило і під репетиційну базу він віддав свій підвал у будинку на розі вулиць Руської та Богдана Хмельницького. Це наша молодість, перша школа, виховання художнього слова. Богу дякувати ми не застали тих важких утисків, гоніння, яких зазнали наші старші колеги. Саме тоді більшість з нас вже почали писати і, несподівано, з таких "дворових" текстів почало дещо народжуватись - цікава інтонація, слова, несподівані метафори, цікаві форми. Врешті ми виросли, дехто отримав освіту. Ми живемо у маленькому місті, де є змога і надалі триматися один одного в купці. Наші діти разом ходять в садочок, один з одним перекумились, пережинилися. Деякі батьки були надто подивовані, тому що і весілля у нас були не такі як у всіх.

І в якийсь момент ми зрозуміли - набралося досить багато непоганих текстів, достатньо зрілих текстів, як на мене. Я не є експертом з літератури, але на мою думку, та й на думку багатьох людей, які для мене є великими авторитетами, надійшов той момент, коли треба намагатися робити щось таке, щоб залишилося після нас. Особливо це стало відчутно тоді, коли ми почали втрачати друзів. Не дивлячись на те, що ми дуже молоді, так стається - деякі люди від нас ідуть. Вони від’їжджають в інші міста, в інші країни. Деякі нажаль і загинули молодими. Захотілося залишити після себе щось суттєве, так народилась ідея вакацій. Чому така назва? Життя намагається нас поглинути буденними проблемами. Згадується дуже хороший індійський фільм, нетрадиційний для індійського кіно, фільм ”Блек”. Фільм розповідає про те, що навколо нас є темрява, ми живемо у вакуумі. Цей вакуум, ця темрява намагається нас поглинути. Отже ”Вакації” - це своєрідна спроба боротися проти темряви.

Першою нашою виданою книжкою були твори Сашка Бойчука. Це досить відомий поет, всі прекрасно знають його віршик, який ходить по побілках: "Як романтично пахне ковбаса...". Насправді в Сашка є багато дуже хороших ліричних речей, він кладе їх на музику, сам виконує. Якось мій чоловік разом з другом вирішили зробити Сашкові подарунок до одного з його концертів. Фінансування відбувалося за рахунок вилучення коштів з сімейного бюджету і так народилася книжечка. Вона була видана дуже невеличким тиражем, зшивалася на кухні стиплерами, друкувалася на різографах, принтерах. Пізніше була гарно запакована в коробку з-під взуття і на концерті ми говоримо, Сашко, ми подивились у тебе взуття дещо зтоптане. Сашко на черевики - та ніби ні, але каже добре, дякую. Відкриває цю коробку - і дикий крик на весь зал. Ми зрозуміли наскільки це було потрібно людині...

Згодом ми вирішили спробувати, теж на свій страх і ризик, зробити невеличку збірку, вона надрукована теж дуже маленьким тиражем - 200 примірників. Всі вони розійшлись між друзями. В ній є декілька крамольних, з точки зору політики, віршиків про нашого пана президента і про те що робиться в країні. Потім несподівано збірка набула розголосу, причому не лише у Тернополі. Ми зрозуміли, що проблема з обміном текстами існує не дивлячись на Інтернет. До нас надійшло безліч електронних листів з різними текстами, різних авторів, з різних міст, причому не лише з України. Ми були змушені перебрати велику купу листів, щоб відібрати 2-3 вірші. Якщо перша збірка робилася 9 місяців -виношувалася як дитина, то наступна зайняла більше року. Але знайшлася людина з великої літератури, яка для мене є незаперечним авторитетом в українській поезії кінця 20 століття, яка підтримала нас як і морально, так в якійсь мірі і матеріально - він допоміг оплатити половину тиражу, за що я безмежно вдячна. Все-таки ми робимо перші кроки, хоча ми вже є зареєстровані офіційно. Сподіваємося і надалі видавати альманах, є бажання робити це поквартально. Але потрібні кошти, потрібен час, тому наразі намагаємося його видавати раз на рік.

Потім молоді поети читали свої вірші.

e-mail: vakatsii@gmail.com